Галицькі народні казки
Отсе, що тут друкується, се тільки частина багатої збірки усної людової словесности, яку в остатніх роках згромадив молодий і вельми пильний та старанний збирач д. Осип Роздольський. Дещо з тої збірки було вже напечатано в «Житю і слові»: тут подаємо вибір казок, згори зазначуючи, що навіть сеї категорії творів ми не вичерпали із сеї збірки, а зовсім лишили на боці новели та гумористичні анекдоти, легенди, оповідання про особи і події історичні і т. і. Надіємось, що матимемо змогу в недовгім часі опублікувати й решту сеї збірки і хоч таким способом виявити признання для праці шановного збирача.
Нехай нам буде вільно сказати тут кілька слів про резони нашого поділу усної прозової словесности людової. Лишаючи на боці всякі філософічні поділи сеї словесности після змісту (найширший поділ того роду, зложений М. Драгомановим, гл[яди] в передмові до його збірки «Малорусские народные предания и рассказы», Киев, 1876), ми держимось далеко скромнішого та заразом простішого поділу по формам літературним. Головними з таких форм ми вважаємо:
1) Казку, т. є. оповідання, в якім дійсність перемішана з чудесним елементом, так що цілість являється свобідним виплодом фантазії без ніякої побічної, церковно-моралізуючої цілі. Оповідання сього роду, невірно названі деким «оповіданнями мітичними», майже всі завандрували до нас із далекої чужини, з Азії та Єгипту, і являються, як про се легко переконатися з порівняного досліду, калейдоскоповим пересипуванням та комбінованням досить нечисленних мотивів.
2) Легенду, т. є, оповідання, в якім дійсність також перемішана з чудесним, але взятим з обсягу виображінь і вірувань церковно-релігійних. Цілість має звичайно глибшу основу етичну, моралізуючу або філософічно-релігійну. І сі оповідання, всі без виємку, – виплоди не нашого національного грунту, а перейняті нашим людом із літератури християнської, біблійної, легендової та єретицько-апокрифічної, хоча досить часто являються в переробках, доконаних на нашім національнім грунті під різнородними впливами культурно-історичними.
3) Новелу, т. є. оповідання без примішки чудесного елементу, основане на тлі побутовім, часто перейняте тенденцією соціальною, рідше національно-політичною або церковно-конфесійною. І ті оповідання в переважній часті – міжнародне добро, що разом з певними культурними течіями переходить від народу до народу і буває більш або менше докладно приноровлене до обичаїв, обставин і поглядів даного народу.
4) Фацецію (анекдот), т. є. коротеньке, звичайно гумористичне оповідання, суть якого становить звичайно якесь одно спостереження, часто гра слів, незвичайний оборот мови, прозвище і т. і. По свойому характеру і тенденціям сі твори близько підходять до новел, і хоча й між ними багато елементу міжнародного, вандрівного, то все-таки локальний колорит в них далеко сильніший, ніж у новелах, і, певно, між ними найдеться далеко більше виплодів нашого рідного поля, ніж між новелами.
5) Оповідання мітичні, в яких говориться про явища і постаті фантастичні, та такі, що становили або й досі становлять предмет живого вірування люду (чари і чарівники, злі духи і т. п.). Звісно, називаючи ті оповідання мітичними, ми мусимо згори звернути увагу на те, що для питомої, праслов’янської чи праруської, дохристиянської мітології в них найдеться дуже небагато матеріялу; може бути, що якесь зерно такої мітології в них і є, та не треба забувати, що воно виросло на буйній ниві міжнародної середньовічної, варварсько-християнсько-сектярської мітології, і вилущити наше питомо-національне зерно з тих чужих шкаралущ дуже часто буває майже зовсім неможливо.
6) Оповідання про особи, події та місцевості історичні, німецьким терміном звані сагами (Sagen). Їх вартість історична звичайно невелика або й зовсім ніяка. Натомість часто до звісних історичних осіб або подій причіпляються мотиви казкові, легендові, новелістичні та фацеційні (щодо остатнього, пригадаю популярні у нас оповідання про пана Каньовського). Та інколи в тих оповіданнях кристалізуються в белетристичній формі погляди і осуди люду про певні історичні особи і явища, і в такім разі ті оповідання мають дійсну вартість як причинки до характеристики впливу даних подій і осіб на народ (гляди, н[а]пр[иклад], оповідання про цісаря Йосифа II або про копець Люблінської унії у Львові в «Житю і слові», IIІ, 228, 235).
7) Байки звірячі, притчі і апологи, т. є. короткі оповідання, звичайно морального або загалом дидактичного змісту, в яких героями являються звірі або інші неодушевлені речі. Се твори також переважно чужого, книжного походження.
Коли до сього додамо ще такі твори, як приповідки та образові обороти мови, і такі твори, що стоять на границі між поезією і прозою, як різні апокрифічні молитви, примови та формули, то будемо мати вичерпаний увесь скарб усної прозової словесности людової.
Примітки
Збірник «Галицькі народні казки в Берлині пов[іту] Бродського із уст народу списав Осип Роздольський, впорядкував і порівняння додав д-р Іван Франко» уперше надруковано у виданні: Етнографічний збірник / Видає Наукове товариство імені Шевченка; За редакцією М. Грушевського. – Львів, 1895, т. 1, с. 1 – 120. Передмову без назви (с. 1 – 3) підписано: др. Іван Франко. Крім цього вступу, І. Франкові належать: паралелі й бібліографічні вказівки після кожної казки (їх підписано: І. Ф.), «Покажчик казочних і інших мотивів, ужитих в казках №№ 1 – 25» (с. 97 – 120, за підп.: Зладив др. Іван Франко).
Передмова і покажчик подаються за першодруком.
Берлин – зараз с. Хмільове Бродівського району Львівської області.
Дещо з тої збірки було вже напечатано в «Житю і слові»… – Йдеться про казки «Премудрий младенец», «Кіт і граф Попельовський», «Чудесний хлопець» та ін., а також пісні, легенди, перекази, анекдоти, надруковані в журналі «Житє і слово» під рубрикою «Із уст народа» (протягом 1894 – 1895 рр.).
Надіємось, що матимемо змогу в недовгім часі опублікувати й решту сеї збірки… – Матеріали Осипа Роздольського було опубліковано в «Етнографічному збірнику» 1899 р. (Т. 7).
Йосиф II (1741 – 1790) – цісар з габсбурзько-лотаринзької династії, римсько-німецький імператор (з 1765 р.), співрегент матері Марії-Терези (до 1780 р.), учасник першого поділу Польщі, представник освіченого абсолютизму.
Подається за виданням : Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 489 – 493.
Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!
Розмістіть посилання на цю сторінку
у своєму сайті / блозі / etc.
Скопіюйте код з поля «Код для вставки» і вставте його на своїй сторінці. Змініть його відповідно до ваших потреб.
Рекомендуйте цю сторінку своїм друзям
через соціальні мережі
© 2010 – 2021 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі), автори статей
Передрук статей із сайту заохочується за умови посилання (гіперпосилання) на наш сайт
Число завантажень : 2 107
Іван Франко
Абу-Касимові капці
Для середнього шкільного віку
Іван Франко
Арабська казка у віршованому переспіві Івана Франка
І. ХТО ТАКИЙ БУВ АБУ-КАСИМ І ЯК ВИГЛЯДАЛИ ЙОГО КАПЦІ
У Багдаді, славнім місті,
Тому літ не сто, не двісті,
Як халіфи ще жили,
Був вдовець, стара катряга,
Байка про байку
Для молодшого шкільного віку
Іван Франко
Але ж се все байки! — в один голос закричали Діти, коли я скінчив оповідати їм оте все, що написано в тій книжці.
— Так, дітоньки, байки. А знаєте ви, що то байка?
— Знаємо, знаємо! То щось таке, що не є правда.
— Овва! А хто ж то сказав вам се?
Легенда про Пілата
Для старшого шкільного віку
Іван Франко
Пілат Христа віддав катам на муки
І мовив: «Я не винен, вам бажалось!»
Взяв воду і, прилюдно вмивши руки,
Пішов обідать, мов ніщо й не сталось.
Як синиця хотіла море спалити
Слухати казку “Як синиця хотіла море спалити”:
Іван Франко
Збірка казок “Коли ще звірі говорили”
Була собі Синиця. Невідомо, що їй збрело в голову, що звила собі гніздо на самім березі моря на невеличкому кущику. Поки море було спокійніше, все йшло гаразд. Синиця нанесла яєць і почала висиджувати їх. Аж ось повіяв вітер, розгулялося море, затопило кущик і з ним Синичине гніздо. Сама Синиця ледве жива втекла, а її яєчка попливли з водою.
Ой-ой-ой, як розгнівалася Синиця! Сіла собі на скелі над морем та як почне сварити та лаяти море:
ФАРБОВАНИЙ ЛИС
Для молодшого шкільного віку
Слухати казку “Фарбований Лис”:
Іван Франко
Збірка казок “Коли ще звірі говорили”
Жив собi в однiм лiсi Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кiлька разiв гонили його стрiльцi, травили його псами, заставляли на нього залiза або пiдкидали йому затруєного м’яса, нiчим не могли йому доїхати кiнця. Лис Микита кпив собi з них, оминав усякi небезпеки, ще й iнших своїх товаришiв остерiгав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було смiлiшого, вигадливiшого та спритнiшого злодiя над нього. Дiйшло до того, що вiн не раз у бiлий день вибирався на полювання i нiколи не вертав з порожнiми руками.
Мурко і Бурко
Слухати казку “Мурко і Бурко”:
Іван Франко
Збірка казок “Коли ще звіри говорили”
Був собі в одного господаря Кіт Мурко, а в другого Пес Бурко. Хоч Пес і Кіт звичайно не люблять один другого, та Мурко з Бурком із самого малку були великі приятелі. От одного разу, саме в жнива, коли всі з дому повибиралися в поле, бідний Мурко ходив голодний по подвір’ю й дуже жалібно муркотів. Господиня рано, вибираючися в поле, забула дати йому їсти — значить, прийдеться бідному терпіти аж до вечора. До лісу було далеко йти, в стрісі горобчиків не чути ніяких. Що тут бідному Муркові робити?
Три міхи хитрощів
Слухати казку “Три міхи хитрощів”:
Іван Франко
Збірка казок “Коли ще звіри говорили”
Було це восени. Біжить Лисичка польовою дорогою та й зустріча їжака.
— Добрий день, їжаче-небораче! — крикнула Лисичка.
— Здорова була, Лисичко-сестричко! — відповів їжак.
— Знаєш що, їжаче, ходім зі мною!
Війна між Псом і Вовком
Слухати казку “Війна між Псом і Вовком”:
Іван Франко
Збірка казок “Коли ще звіри говорили”
Був собі у господаря Пес, що жив у великій дружбі з Вовком. Зійдуться, бувало, на краю лісу під старим дубом та й балакають собі то про се, то про те. Пес розповідає Вовкові, що чувати в селі, а Вовк Псові розповідає лісові новини.
Раз якось говорить Вовк до Пса:
— Слухай, Бровко! Я чув, що у твого господаря Свиня має поросяток.
— Це правда. Дванадцятеро поросят привела. Такі гарні, кругленькі, рожевенькі, аж любо дивитися.
Лисичка-кума
Слухати казку “Лисичка-кума”:
Іван Франко
Збірка казок “Коли ще звіри говорили”
Жив собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка, й задумали вони взятися чесно на хліб заробляти. Знайшли собі клаптик поля і умовилися посадити на ньому картоплю. Вранці-рано вибралися обоє на роботу — ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, а щоби в полудень не бігати додому, взяли з собою обід і полудень: глечик меду й кошик паляниць. Поклали страву між корчами, а самі взялися до роботи.
Лисичка і Журавель
Слухати казку “Лисичка і Журавель”:
Іван Франко
Збірка казок “Коли ще звіри говорили”
Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості:
— Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем.
Іван Франко
«Фарбований лис» – літературна казка Івана Франка, яка відзначається динамічністю сюжету, живим гумором і глибиною ідеї. Головним героєм є хитрий лис Микита, який усього в житті досягав обманом.
«Коли ще звірі говорили» – збірка, до якої увійшли літературні обробки індійських, німецьких, грецьких, російських казок***. Автор додає у них національний колорит і посилює виховні мотиви.
Твір високого громадянського і філософського звучання, що й через 100 років після написання не лише не втратив свого значення, а, навпаки, надзвичайно актуальний в час нелегкого формування нашої.
«Украдене щастя» Івана Франка – трагічна драма з елементами детективу, у якій ніхто з героїв так і не зміг бути щасливим***. Найвідомішими творами Івана Франка є «Перехресні стежки», «Лель і Полель».
“Зів’яле листя” з перших поетичних рядків і до останніх дарує читачам нагоду розгорнути власне бачення любові. Перед нами чи не перша спроба художньо візуалізувати ліричні переживання поета, яку.
«Грицева шкільна наука» Івана Франка – психологічне оповідання про стосунки вчителів та дітей, про невміння учителів зацікавити учнів уроком***. Найвідомішими творами Івана Франка є «Перехресні.
Поезії «Гімн» та «Сікстинська Мадонна» Івана Франка – твори, в одному з яких ліричний герой постає борцем, а в іншому – шанувальником високого мистецтва. Дух вічного революціонера здолає усе заради.
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля. Його батько помер, коли Франкові було лише близько одинадцяти років, а невдовзі.
Во все времена были люди, готовые бороться за свою родину, но всегда были и те, кто стремится только к власти и богатству. В истории есть немало случаев, когда в борьбе с врагом удавалось одержать.
Іван Франко як класик української літератури створив тематично новаторський «робітничий» епос. Місто Борислав – центр нафтової промисловості на Західній Україні. В центрі повісті – боротьба двох.
«Абу-Касимові капці» Івана Франка – це літературна обробка старовинної арабської казки в німецькому перекладі, в яку автор додав реальні життєві ситуації***. Найвідомішими творами Івана Франка є.
«Boa constrictor» Івана Франка – перша в українській літературі натуралістична повість, в якій автор піднімає питання психофізіології, згубного прагнення до золота і влади***. Найвідомішими творами.
Иван Франко. Лиса исповедница и другие сказки
Лиса исповедница и другие стихотворения 1892-1895г, не вошедшие в сборники.
Оригинал стихотворений на украинском языке: http://www.stihi.ru/2014/04/19/926
И злому духу молвил фараон:
«Будь мне советник и в делах подмога,
Народ меня чтоб до конца времён
Считал за бога».
Злой дух ответил: «Не пришла пора.
Отныне должен ты. Твори своим ответом
Во службу мне побольше зла. Ну а добра.
Забудь об этом».
Трудился честно фараон. Как зверь
Он мучил люд, что аж земля стонала
И вдруг сказал злой дух: «Теперь
Пора настала».
«Но почему теперь?» — «Ты не пытайся зря,
Народ свой в страхе ты не сдержишь долго,
Внушим теперь им в головы царя
Считать за бога.
В ярме не видят в ясный день зарю
И больше уж терпеть тебя не смогут,
Коль не научишь верить их царю,
Как верят богу».
23 октября 1892 г.
3.03.2013
ЛИРНИЦКАЯ ПЕСНЯ НА МОТИВ «СИРОТКИ»
Зазвенели реки, зашумели горы:
Правда или слухи эти разговоры?
В воскресенье рано, только развиднелось,
Ой Лисичке нашей кушать захотелось.
Исходила горы, долы и овраги,
Ничего съестного не нашлось бедняге.
И пошла Лисичка дальше по долине,
Вышла она к дубу над водою синей.
Смотрит, а на дубе, в холод безопасный
Петушок укрылся, крылышками красный.
Глянула Лисичка, аж слюну сглотнула,
Радостно платочком Петушку махнула.
«Здравствуй, Петушок наш, певчая ты птица!»
Петушок в ответ ей: «Добрый день, Лисица!»
«Как живешь не тужишь?» — Лиса его спросила, —
«Слезь-ка чуть пониже, чтобы слышно было!»
«Нормально живу я и слышу всё ясно,
Всё слышу и шепчешь ты тихо напрасно,
Лисичка-сестричка, где ты бывала,
Что нового в мире, скитаясь, узнала?»
«Иду, возвращаюсь я из Зарваницы[1],
Там била поклоны о паперть каплицы,
Молилась я там за тебя и крестилась,
Святая Гаргара пока не явилась:
«Лисичка-племянница, свет и отрада,
Скажи Петушку, исповедаться надо,
Спеши передать слова ему эти,
Осталось чуть-чуть кукарекать на свете».
Вот я и спешила три ночи, три дня,
Живого увидеть надежду храня.
Вот я и спешила, покоя не знала,
Тебя чтоб живым и здоровым застала.
Чтоб ты исповедался и причастился,
Воскрес после смерти и с миром простился».
«Лисичка-сестричка, слышу я снова,
Твой ангельский голос, да чёртово слово.
Есть бог в моём сердце, закон соблюдаю,
Не пью, не ворую, не бью, не кусаю,
И кур не душу, как разбойник, убийца,—
В чём я виноват? Скажи мне, Лисица.»
«Не прав, Петушок, виноват ты во многом,
Нет чистых людей на земле перед богом.
А вспомни, несчастный, куда ж то годится:
Один только раз можно жениться,
А ты, словно турок, как басурманец,
Берёшь их по десять в безумный свой танец.
Имеешь их десять, имеешь их двадцать.
От кары небесной где будешь скрываться?»
«Лисичка-сестричка, слышу я снова
Твой ангельский голос, да чёртово слово,
Что грешен, я вижу, и грех мой великий,
На исповедь надо попасть у владыки».
«Да что ты, сынок, все равны перед богом,
С прощеньем грехов не тяни слишком долго!
Билетик вот есть у меня от владыки,
Простить могу грех даже самый великий».
«Лисичка-сестричка, слышу я снова,
Как тронуло сердце правдивое слово.
Позволь мне пожить, не будь так жестока,
Чтоб выгнал из сердца я бремя порока.
Семь лет не постился, семь лет не молился,
Дай хоть три дня, чтобы освободился!»
«Мне жаль, Петушок, что жил ты так славно,
О том, что умрёшь, и не думал недавно.
Покаяться просишь три дня и не знаешь,
Где будешь ты завтра, сам понимаешь.
Спустись же на землю, покайся сердечно,
А я разгрешу тебя здесь безупречно».
«Лисичка-сестричка, слышу я снова
Твой ангельский голос, да чёртово слово.
На жизнь и на исповедь воля господня,
Да только боюсь я измены сегодня.
Словно сметана твой голос, похожа
На ангела ты, только хитрая рожа.
На острые зубы смотреть даже больно,
Увижу — пугаюсь я смерти невольно.
И кажется мне, что ты хочешь ужасно
Не святости духа, а свежего мяса».
«Петух бесполезный, грешная птица,
Теперь не надейся, что грех твой простится!
Тебе бы молиться за грех свой, рыдая,
А ты со мной споришь, меня осуждая.
Пощусь я, молюсь я, мне небо награда,
А мясо твоё мне и даром не надо.
Семь лет я говела и мяса не ела!
Даст бог мне дождаться смертного часа,
Не съем и тогда я скверного мяса.
Ослеп во грехе ты и судишь порочно,
Слезай быстро с дуба покаяться срочно!
Немедленно каяться если так сложно,
За душу козла просто сгинешь безбожно!»
Присел Петушок, сердечко забилось,
И тошно, и страшно, что так получилось.
На ангела словом Лисица похожа,
А ликом страшна, больно хитрая рожа!
И рад бы безгрешным стать перед богом,
И страх, что зубов у Лисицы так много.
Но всё же ответственность страх победила,
Тревогу и разум во мрак погасила,
С ветки на ветку, с прутка на пруток
Спустился на землю к Лисе Петушок.
Спустился на землю легко и проворно
И шепчет молитву Лисичке покорно.
Лисичка ждала Петушка и вскочила
И пленника бедного в зубы схватила.
Вскочила Лисица, как хищная птица,
И держит так крепко, не освободиться.
«Помилуй, Лисичка, меня ради бога,
Во мне того мяса не так уж и много!» —
Пищал Петушок: «За что меня душишь?
Свой пост семилетний напрасно нарушишь!»
«Не жаль никогда мне вашего брата,
Костлявая птица во всём виновата!
На ужин мне постный петух обеспечен,
Помнишь курятник в тот памятный вечер?
Вспомнил ту зиму? Ответь, я не слышу,
Когда я прогрызла в курятнике крышу?
Прогрызла я крышу от голода злая,
Тебя между женщин твоих там нашла я.
Так праведно думала я и молилась,
Чтоб воля господня скорее свершилась.
Я к вам подползала, и первою ловко
Я Клавку хотела схватить за головку,
Да только вот дура безмозглая эта
Спала с головой под крылом до рассвета,
Спешила я так, что ошиблась досадно,
Крыло вместо шейки схватила я жадно.
А та начала верещать бесновато
И биться в зубах, словно валится хата,
За ней остальные, что там были куры,
Орать стали так, словно рвут их из шкуры,
Тебе успокоить бы их осторожно,
А ты меня шпорами, разве так можно?
Чуть клювом мне око не выбил жестоко,
Хотела покинуть обитель порока,
Покинуть навеки притон ваш убогий
И прах вашей жизни стряхнуть на пороге,
Да вот незадача, в зубах моих прочно
Застряло крыло этой квочки порочной,
Со всех своих сил она дернулась с места
И вниз покатилась я на пол с насеста.
Не сладок был ужин, ударилась больно,
Как вспомню тот вечер, так плачу невольно.
Ой так я упала, не знаю, как встала,
И как я себе ничего не сломала.
Пока поняла я, что целы все кости,
Старуха с лопатой явилась к нам в гости.
Старуха с лопатой, старик с топором —
Сгубить захотели меня всем двором.
И так они били меня, убивали,
Кабы не лазейка, спаслась бы едва ли,
Пришлось бы мне гнить у вас под забором
И с жизнью расстаться так глупо и скоро.
Теперь ты ответишь, палач и убийца,
И что суждено, пусть сегодня свершится».
Вот так Петушку всё Лиса рассказала
И крепко в когтях свою жертву держала.
Он свесил головку и понял, что правда,
Не ангел Лисица — исчадие ада.
Висит Петушок, понимая, что поздно
Терзаться и рваться, в зубах своих грозно
Лиса его душит, собирается кушать,
А он её с трепетом просит послушать:
«Послушай, Лисичка, последнее слово,
Потом я не стану мешать тебе снова.
Что грешен я крайне и жил я с позором,
Согласен с тобой и твоим приговором,
И в чутких зубах я готов без испуга
Закончить свой путь, дорогая подруга.
Не жаль, что глаза я навеки закрою,
Мне жаль, что сегодня, обидно, не скрою,
Сегодня, скажу я тебе по секрету,
Владыка за мною отправил карету,
Я жду, что карета появится скоро,
Я должен стать певчим церковного хора,
Владыкой назначен я петь при соборе,
Петь соло ему и с монахами в хоре.
Высокой оценкой владыка мой дар
Отметил и мне обещал гонорар,
И сразу сафьянцы[2] прислать обещали,
И красный жупан[3], чтобы все уважали,
Отныне я должен был стать благородней
И в роскоши жить при церкви господней.
Помочь и тебе потом смог бы я вскоре
Устроится ключницей к нам на подворье.
Как пани ходила бы ты, госпожа,
Ключи всех дверей в своей власти держа.
Тогда бы весь двор под собою держала
Всех кур и гусей, а их там не мало,
Ещё и зарплату за то получала,
Так жить ещё даже ты и не мечтала».
Вот так Петушок над Лисою смеялся,
От смерти ушел и здоровым остался.
Лисичка завыла и облизнулась,
Досадно в ответ на него огрызнулась,
Без выгоды шкурной и без интереса
В корнях она скрылась вечного леса.
Написано в Вене в январе, в феврале 1893г.
Впервые напечатано в полном собрании сочинений в 50-ти томах в 1975г.
перевод май-июнь 2013г.
1 Зарваница — монастырь и село Теребовлянского района Тернопольской области.
Один из главных духовных центров Украинской Греко-Католической Церкви
2 Сафьянцы — сафьяновые сапоги. Сафьян — Тонкая и мягкая козья или овечья кожа,
специально выделанная и окрашенная в яркий цвет.
3 Жупан — изначально польский дворянский костюм, здесь — богатая верхняя одежда, кафтан
Медведь — жестокий зверь и вор.
В село приходит ночью с гор:
Убьёт вола и съест козла —
Звериная натура зла.
А бедный бойко Сень Гандюк
Позволить мог себе лишь лук.
Ружья он в доме не держал —
Медведь его овец таскал.
Ворует зверь его овец,
Как положить тому конец?
Придумал хитрость Сень Гандюк:
Силки расставил он вокруг.
Старинный способ совладать
Со зверем, силу обуздать:
Силки поставить на пути
Да так, что мимо не пройти.
С петлёй верёвку надо взять,
К большому камню привязать,
Так человек решил с умом
Взять верх над силою и злом.
Настала ночь, и в лунный свет
Медведь нашел кровавый след
Той прошлой ночи темных дел,
Когда овцу задрал и съел.
Но что такое, как же так?
Медведь понять не мог никак,
Его как будто кто-то взял
И тихо так попридержал.
Ему тогда бы всё понять,
Но не любил он рассуждать,
Вперёд рванул он: Что за бес?
И сам в петлю ловушки влез.
Да так сумел он затянуть
Петлю на шее, не вздохнуть,
Что не вздохнуть, не продохнуть
И надо сделать что-нибудь.
Тут начал понимать медведь,
Что так недолго помереть,
Медведь он тоже не дурак,
Чтоб жизнь свою отдать вот так.
Он начал быстро понимать,
Что не даёт ему дышать,
Что на конце верёвки той
Всего-то камень там простой.
Медведю камень был тот мал
И он его на плечи взял,
И крикнул зверь: Сейчас с горы
Ты полетишь в тар-тарары.
И вне себя на камень зол
К обрыву пропасти пошёл.
Над бездной крикнул он горам
И камень вниз трам-тарарам.
Швырнул и ясно почему
Упал, привязанный к нему,
И полетел он вниз долой
За камнем от досады злой.
Упал с обрыва он во мглу,
Разбился насмерть о скалу,
А Сень проснулся на заре,
Пошёл к обрыву на горе
И видел, как через силки,
Не избежал его руки
Тиран села его и гор —
Медведь, жестокий зверь и вор.
А после этих славных дел,
Как разум силу одолел,
Все вышли, чтобы посмотреть,
Как умер, наконец, медведь.
Вышла жаловаться мужу
Из курятника жена:
«Курочку лиса сгубила,
Лисья хватка здесь видна!»
Муж неглупый оказался
И сказал он: «Дай сюда,
Мы на курочку на эту
Словим зверя без труда.»
Под забором у калитки
Дырка найдена была,
Там силки мужик приладил,
Рядом курочка легла.
По тропинке Лис Никита
Шел себе, не зная бед,
Видит курочку и надо,
Раздобыть себе обед.
Он без долгих размышлений
Шасть в дыру, хвостом пыля,
В тот же миг сдавила шею
Мертвой хваткою петля.
Он обратно, хуже стало,
Перепуганный глядит,
Машет обухом здоровым,
Злой мужик к нему бежит.
Лис без долгих размышлений
Шасть в ту дырку под забор,
А мужик кричит: «Попался
В этот раз куриный вор!»
Влез мужик на невысокий
Свой забор и смотрит вниз,
Снова бьёт и снова мимо,
Ускользает в дырку лис.
А мужик упал на землю,
Смотрит в дырку под забор:
«Бил я обухом, проверим,
Как наточен мой топор!»
Видно, что мужик намерен
Выполнить свой приговор,
Что же лис? По крайней мере
Жив воришка до сих пор.
Встал мужик, рванул калитку,
Хитрый лис ушел опять,
С ним не сладить в одиночку,
Стал жену на помощь звать.
А жена схватила вилы
И давай к нему бежать
Ну теперь тебе уж точно,
Хитрый лис, не сдобровать!
Муж кричит: «Шпыняй скорее,
Бей его, он во дворе!»,—
Не успела та ударить,
Скрылся лис опять в дыре.
Там он выскочил на мужа,
Тот, как мог, ударил ловко,
Увернулся лис и тут же
Под топор легла верёвка.
Понял зверь, что он на воле
И догнать его не смогут,
Курочку схватил и в поле,
К лесу, к милому порогу.
Осознал мужик, что глупо
Выглядит он, как дурак,
Осознал, да было поздно,
А жена сказала так:
«Никогда бы ты веревку
Обухом не разрубил»,—
Сплюнул он со зла и только,
И в ответ ей нагрубил.
Из тайной бездны, из небытия
К земле душа стремится и печально,
Огонь в себе, как искорка тая,
Гореть светло мечтает изначально.
И, как звезда, она играя,
Стремится к вечности, сгорая.
Но на пути полет прервать
Выходят три Cудьбы-богини,
Ей в путь-дорогу в небе синем
На память свой подарок дать.
И первая сказала: «Будь счастливой,
Дарю талант тебе живой,
Проникновенной, разумом пытливой,
Всегда будь светлой головой».
«Мой дар,— вторая говорила,—
Все чувства испытать сполна».
Любви ей чашу подарила:
«Испей, душа, её до дна.
Пусть будет жизнь твоя фантазией крылата,
Свобода в сердце пусть горит
Святым огнём и в рабстве виновато
Главы ни перед кем не преклонит».
Но третья злобная старуха,
Смеясь в ответ на те слова,
И над душою прямо в ухо
Скулит ей вот что, как сова:
«Ай-ай расщедрились сестрицы
Душе наивной из ларца
Полны подарков рукавицы
В дорогу сыпать без конца.
Хотели сделать Гёте, Данта, Шэлли?
От вашей ласки пробирает смех,
Вы без меня слепить его хотели?
Но нет. Героев хватит нам и тех.
Постойте, я подарочек ей дам
Такой, чтоб отнимались руки,
Чтоб служба преданная вам
Была страшнее всякой муки.
Пройди, душа, свой путь во мгле,
Терном устеленный, не розмарином!
А чем ты будешь на земле?
Русином будь, крестьянским сыном!
Талант твой будет рвать тебя
Среди людей, намерений и судеб,
В потоке жизни — жить охота!
Но урождение пусть будет,
Как приговор давить, губя,
В людского муравейника болото.
Талант не разовьёшь и, как табу,
Оставишь всё, и не пойдёшь вперёд,
Талант без дела тихо, как в гробу,
Задушит скоро твой бездарный род.
Хотя твой ум и будет рваться
На свет к добру от лжи и зла,
Но не осилит он добраться
К реке, что вынести б смогла
К твоей земле, где ты бы мог
Забыть нужду и соль дорог,
Расти свободно, словно птица,
От всех цепей освободиться.
Всё это не твоё, сынок!
Удел таких, как ты, по следу
Идти чужому, не жалея ног,
И не рассчитывать на личную победу.
Твоей любви прекрасный сад
Придут топтать чужие люди,
За труд не жди себе наград
Их никогда тебе не будет.
Любовь завянет, зависть разрастется
В душе отрава разольётся.
Ты здесь и правда никому не нужен,
Иди в ошибки вечные блуждать,—
Никто тебя не вытащит из лужи,
С тобою божья благодать».
Написано 27 мая 1895 p.
Впервые напечатано в полном собрании сочинений в 50-ти томах в 1975г.
Перевод 04. 12. 2013
